«Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, Він же Христос Господь» (Лк. 2, 11).
У цих словах – серце різдвяної благовісти, а водночас – переломний момент людської історії.
Оце ангельське «сьогодні» розділило історію людства на два періоди – до Христа і після Христа. Світ після цієї ночі біля Вифлеєму вже ніколи не залишиться таким, яким він був до цього. Дотепер це був світ, в якому людство, втомлене гріхом, тужило за спасенням. Устами пророків людство висловлювало цю свою тугу і нездійсненну ще тоді надію: «Коли б ти був прорвав небо і зійшов!» (Іс. 63, 19). І ось «сьогодні», у цю ніч над Вифлеємом відкрилось небо і Він зійшов! Зійшов, щоб у своєму сьогоденні людина знайшла спасення, визволення, радість.
Починаючи від тієї незабутньої ночі, коли Ангел Господній біля Вифлеєму сповістив убогим пастушкам: «Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь», кожного разу, коли Боже вічне «сьогодні», сповнене Божої присутности і Божої любови, стрічається з людським «сьогодні», позначеним гріхом і темрявою смерти, настає момент спасення. Тут ключовим є слово «зустріч». Бо можна святкувати Різдво, але так і не «зустріти» Різдва, розминувшись з Тим, чиє Різдво ми святкуємо, – нашим Спасителем і Господом Христом!
Пастушки, почувши благовість спасення, яку Господній Ангел спрямував до їхнього вбогого і темного «сьогодні», прийняли цю спасенну вістку відкритим серцем, як таку, що стосувалася не когось іншого, а саме їх, їхнього темного і непевного сьогодення: «Сьогодні народився вам Спаситель». Тому вони назавжди залишилися першими свідками тієї поворотної ночі в історії усього людства і вчителями справжніх зустрічей із Христом Спасителем.
Євангеліє від Луки зберегло для нас ще кілька прикладів таких спасенних зустрічей, у яких Боже «сьогодні» перетнулося із людським «сьогоденням», приносячи тим, хто у цьому сьогоденні перебував, спасення і життя. Ось Закхей, відкривши своє серце і двері свого дому для Христа, чує з Його уст такі слова: «Сьогодні на цей дім зійшло спасення, бо й він – син Авраама» (Лк. 19, 9). Розкаяний розбійник в останню годину свого земного страждання звертає свою зболілу голову і душу до Христа Спасителя, благаючи: «Ісусе! Згадай про мене, як прийдеш у своє Царство», і чує у відповідь запевнення-обітницю: «Істинно кажу тобі: Сьогодні будеш зо мною в раї» (Лк. 23, 42-43).
Але була й інша зустріч, невдала: у синагозі в Назареті, куди Ісус прийшов на самому початку свого служіння, щоб перемінити безвідрадне сьогодення найперше своїх найближчих земляків. І хоч «очі всіх у синагозі були пильно звернені на нього», однак, почувши, що саме сьогодні сповняються слова давніх пророцтв про їхнє спасення: «Сьогодні збулось це писання у вухах ваших» (Лк. 4, 21), мешканці Назарету вирішили усунути Христа зі свого сьогодення: «Всі в синагозі наповнилися гніву і, вставши, вигнали його геть за місто і повели його на край гори, на якій було збудоване їхнє місто, щоб скинути його додолу. Та Він, пройшовши серед них, пішов далі» (Лк. 4, 28-30).
Очевидно, людська злоба не зможе усунути Бога з історії, викинути Його із людського життя, хоч як би не намагалися супротивні Богові сили це зробити (досить згадати переслідування за віру в ще такі близькі нам часи комуністичного режиму, або ж цьогорічну спробу європейських чиновників внутрішнім циркуляром «рекомендувати» відмовитися від уживання в публічному просторі Європи словосполучень «Різдво Христове» чи «Різдвяні свята»…). І, зрештою, не буде підстав окреслювати наш сучасний світ як «постхристиянський» доти, доки ми, християни, не піддамося спокусі покинути Христа, витіснити Його із нашого сьогодення на або й поза маргінес особистого, родинного, суспільного і політичного буття.
Навпаки – просімо в Бога ласки, щоб наше сьогодення стало місцем зустрічі з Новонародженим Спасителем, зустрічі, внаслідок якої і про нас можна було б сказати: «Сьогодні на цей дім (особистий, родинний, європейський) зійшло спасення!».
Молитва. Святий і вічний Господи і Боже! Ти, що є «вчора і сьогодні – той самий навіки», прийди в моє убоге «сьогодення», сповите сутінком непевности, тривоги і страху. Сповни його Твоїм небесним життєдайним світлом, щоб моє серце сповнилося радістю спасення, почувши і прийнявши різдвяну благовість: «Сьогодні народився вам Спаситель, він же Христос Господь». Амінь.
Друковане видання: Єпископ Богдан Дзюрах, Назустріч Різдву Христовому, вид. Свічадо, Львів 2022, стор. 130-133.
Іриней Юрчук, “Різдво”.
Владика Богдан ДЗЮРАХ
